Пилип Іллєнко: Телебачення — це ключовий партнер кінобізнесу в сучасному світі

Цe зaрaз дужe пoпулярний фoрмaт. Тoму щo мeйджoр зaвжди знaйдe спoсіб сутo фізичнo нaвіть відстoяти свoї інтeрeси, нaприклaд, oxoрoнці в зaлі, які нe дaють кaмкoрдингу відбувaтися, склaдні систeми зaxисту інфoрмaції, мoнітoрингу інфoрмaції. Їм в гoлoву нe приxoдить, щo якщo нe зaплaтити грoші зa пeрeгляд, тo нaм нe будe зa щo зняти нaступний фільм. Звичaйнo, тaм є пeвні прoблeми, aлe вoни пoтрoxу вдoскoнaлюються. Тaм зa рік oблaднaння нoвe з»явилoся, трoшки вжe фoрмaти вляглися і з»являється стaбільнa aудитoрія. Я нe пoгoджуюсь із тим, щo Дeржкінo нe прaцювaлo дo 2011 рoку. Aлe ж були тaкі фільми, як «Лeoнaрдo»… І нaм здaвaлoся, щo цe і є сeнс життя — щoсь кoмусь тaм нe дaти, щoб, не дай Бог, хтось кудись проліз. Але у Тарковського, крім довжини, ще щось було в тих кадрах. Бо до того вони знімалися в епізодах серіалів або українських фільмів, що, на жаль, не виходили на широкі екрани. Мені подобається, що вона взагалі працює. Якщо б у нас була б хоч якась можливість ефективно монетизувати перегляд контенту в мережі, то в принципі, при такій фінансовій і матеріальній невибагливості при створенні, це цілком могло вже бути якимись ринковими речами. А, наприклад, маленький український продюсер виходить у прокат, його фільм одразу ж потрапляє в Мережу і всі українські патріоти безкоштовно дивляться і впевнені, що вони просувають українську культуру, якщо вони на Фейсбуці постять посилання на українські фільми, які лежать на піратських сайтах. Це велика ілюзія, що кіно — це не розвага Тобто, повинно бути розважальним? І цей стереотип, соціальний архетип треба модифікувати. Але там є ще частина, яка була на іншій стороні: тобто вигадати ідею, зрозуміти, як цю ідею сформулювати в певну об»єктивну форму для певної аудиторії і т. Кожен фільм, кожен серiал — це як стартап, який дуже суб»єктивний, який залежить від емоційної оцінки його результату. Якщо у вас нема новаторства у творі, то він не є хорошим твором мистецтва. Це призвело до того, що галузь в певний момент стала повністю маргіналізованою. Фото: procherk.info Подобається, як працює «Ліра» (київський кінотеатр, де показують тільки українське кіно)? Відсутність достатнього досвіду продюсування власних фільмів і серіалів. Це нормальний процес. Пилип Іллєнко з режисером Олександром Ітигіловим на зйомках фільму «Казка старого мельника». Але зараз дуже активно почали пробувати це робити самостійно. д. Але, в принципі, функцію охорони громадського порядку і захисту приватної власності має виконувати держава, вона для того і існує. На сьогоднішній день документальне кіно — будемо називати його «неігрове» — має настільки величезне розмаїття форматів, жанрів, що про нього вже годі говорити «документальне кіно». Народження нової форми існування кінематографа Ви вірите в те, що згодом можна буде купувати можливість дивитися в Інтернеті за невеликі гроші? Добре бути десятим, двадцятим, коли вже схема відпрацьована, вже зрозуміло, що як працює, що й як робити, який потенційний результат. Декілька знайомих моїх акторів, з якими я знаюся вже багато років, нарешті стали зірками. Розмовляла Олена Гладських І це все призводило просто до того, що вся ця енергія йшла на незрозумілу боротьбу. А зараз ми маємо все це надолужувати, входити у сучасні контексти і процеси. І на певних етапах виникають нові потреби, нові виклики. І третє, що я хотів би відмітити, це консолідація представників кіноіндустрії, співпраця з представниками інших дотичних галузей, яка дозволила впритул підійти до важливих законодавчих реформ у галузі. Телебачення — це ключовий партнер кінобізнесу в усьому світі, не зважаючи на те, що починають розвиватися різні інші медіа, такі як Інтернет, наприклад. А хто у нас докудраму знімає? А там ще є цілий комплекс речей, які б стимулювали, допомогли українській кіноіндустрії стати на обидві свої міцні ноги — і таким чином, щоб не стати на дві ліві чи дві праві ноги, а стати так, як треба. Так. Ніхто не любить ризикувати, особливо ніхто не любить ризикувати своїми грошима. Звичайно, якщо телебачення і підходить до документалістики, то це має бути докудрама або якийсь фільм-розслідування про якихось екстрасенсів, містика якась. Якщо і цікавляться, для них це такий сегмент, який тільки починає шлях в їхньому ефірі. Іноді це вдається, а іноді — ні. Одеський світанок». У нас зараз повний хаос в Інтернеті, нічого з цим ми не можемо зробити. Є така думка, що цей законопроект буде вигідним для великих гравців ринку, а маленькі продакшени залишаться ні з чим… По-перше, до його розробки було залучено дуже широке коло людей, і в тому числі він обговорювався на всіх профільних громадських платформах: це і громадська рада при Держкіно, і спілка кінематографістів і реанімаційний пакет реформ, і Комітет ВРУ по культурі і духовності. Це і представники індустрії, починаючи від КіноКраїни, куди дійсно входять великі гравці. І так чи інакше з якихось причин, які можуть не залежати від самого коліщатка, іноді воно попадає на якусь передачу, де воно крутиться вхолосту, а іноді — на передачу, де його хтось починає крутити зі своєю метою. Бо якраз формат докудрами дуже часто буває ідеологічно навантажений тому, що це, як правило, стосується якихось історичних подій або дуже часто — якихось історичних персонажів. І не тільки як регулятор шляхом заборон, але і як носій можливостей стимулювати. Ми випали з сучасних трендів — як технологічних, так і естетичних. Тобто їх почали впізнавати на вулиці. А якщо наслідувати його формалістично, то дуже часто виходить сучасне артхаусне кіно. З іншого боку, ти не обмежений всіма умовностями, які пов»язані з телебаченням — від суто формальних обмежень щодо оголеного тіла, насильства, лайки, тем неполіткоректності, що дуже пильнує, насправді, у кожній країні телебачення. Тому що дуже часто цей глядач, який має певні смаки, має гроші, просто не звик ходити в кінотеатри. Не з усім, що вони робили, я погоджуюся. До цього українські телеканали за окремими винятками були не виробниками, а покупцями серіального продукту, який вже був кимось придуманий, кимось вироблений, і їм тільки треба було його купити. Треба робити модним культпохід на українське кіно Зараз ми перейшли до глядачів, до культури вживання контенту… А чи є глядач українського кіно? Мій батько вживав такий термін, як «атракціон». Для нас телебачення не тільки медіаносій, який може демонструвати фільми, це ще і засіб масової інформації, який може популяризувати українське кіно і допомагати цьому продукту потрапляти до глядача. Є приклади, коли нібито всі елементи блокбастера є, але фільм провалюється у прокаті. Тому знайти кожного разу цей баланс між новаторством і традицією, це найскладніше в мистецтві. Наприклад, можна обгороджувати колючим дротом свій балкон і підводити туди 220В електрики, розсипати бите скло, заводити 10 ротвейлерів, 62 броньовані двері, 53 сигналізації і спати з мисливською рушницею. Звичайно є… По-перше, він завжди був. Кіно народилося в ярмарковому балагані, і туди воно і повертається весь час. Держава має втрутитися в цей процес? Це лише один із жанрів. Кінематографісти там билися ледь не на смерть, а про них ніхто навіть не знав. Тобто якщо у тебе є ресурси, можливості, ти можеш захищати їх самостійно… Це як охорона громадського порядку. Так, очевидно тоді тебе ніхто не пограбує. Презентація кінофестивалю «Молодість-2015″. Ніхто не хоче бути першим, бо перший завжди може втратити. Раніше такого майданчику не було. Якщо буде локальний серіальний продукт, що для цього вже готово і чи є якісь провальні сектора? І треба робити модним, стильним похід саме на українське кіно в кінотеатр, і не тільки на українське. Це велика ілюзія, що кіно — це не розвага. Є групи, що зацікавлені у цьому напрямку? Є у нас продакшени, який знімали докудраму для Росії, але, очевидно, що вона для України не підходить. Але оскільки значна частина російського контенту як раз i була пропагандистською, таким чином ми суттєво очистили свій інформаційний простір від присутності іноземного продукту. Канали у нас дуже форматовані. Тобто якщо у тебе є кадр і в ньому нема атракціону, то навіщо ти його знімав? Це фактично народження нової форми існування кінематографа, коли ти не обмежений хронометражем так, як обмежений у прокатному кіно. Не виконання замовлень для інших країн, а виробництво власного продукту від ідеї, сценарію, теми до показу фільму з українськими акторами в головних ролях. Звісно, нема грошей таких великих, немає досвіду, але воно вже працює, воно вже є. Просто захист прав інтелектуальної власності в Iнтернетi йде в ручному режимі. Але в межах тих, як мені здається, розумних заходів, що були зроблені, це привело до того, що розпочалося власне виробництво серіалів в Україні. Це приємно. Тому нiде в свiтi нікому ще не вдалося продукувати виключно шедеври чи виключно блокбастери. Що треба, щоб цей ринок з»явився? Це — креативний продукт. Вони прийшли не тільки в Україну, це пов»язано взагалі з їхньою експансією, вони різко вийшли на багато нових ринків. І третє, це очевидно, що має бути приведений до цивілізованих норм і правил гри простір Інтернету в плані захисту майнових прав інтелектуальної власності. Пилип Іллєнко, голова Державного агентства України з питань кіно: «Мій батько вживав такий термін, як «атракціон». Для того, щоб зрозуміти зміст нашої роботи, треба розуміти, що вона не відбувається у вакуумі, вона є коліщатком загальної системи. Це все має бути розважальне. Другий позитивний момент, який я хочу відмітити, це радикальні кроки з обмеження пропагандистського російського контенту. Деякі високочолі естети вважають, що кіно має слугувати виключно високому мистецтву. В чому була проблема українського кіно раніше, та й зараз є? Так, були науково-пізнавальні фільми, просвітницькі, інші… І який в них шанс дійти до глядача? Це як у Лозниці — повторити не можна… Мистецтво взагалі не можна повторити. Питання завжди було знайти з ним правильну комунікацію, повернути його до сучасних кінозалів. Але так само, якщо у вас нема в ньому традицій, тоді це теж буде «чорт зна що». Не самостійно ти маєш бігати шукати, який користувач з якого серверу порушив твої права, писати йому претензії, вимоги, скарги, а іноді це і фізично майже неможливо. Має бути купівельна спроможність населення. Фото: 112.ua Розмір нашого внутрішнього ринку достатній для того, щоб у нас було власне кіно, орієнтоване на внутрішній ринок? А це має здійснювати держава на підставі зрозумілих прозорих норм для того, щоб навіть маленький правовласник теж почував себе захищеним. Але Netflix — одна з найпотужніших платформ, і сьогодні саме такі платформи, як Netflix і деякі інші, породили новий жанр. Певною мірою і навколишня ситуація так чи інакше підказує якісь кроки: йде розвиток в цілому системи, індустрії, країни. Була у нас недавно проба пера у докудрамі, але в короткометражному форматі — «Олександр Довженко. Ми маємо володіти всіма технологіями, вміти жити в сучасному світі, який є дуже динамічним. Звичайно, але треба наводити порядок. Хіба кіно коли-небудь не було розвагою? Цим ми завдячуємо Тарковському, звичайно, але не тільки. Які методи ви вважаєте вірними, а які — ні? А в результаті це все — буря у стакані. Таким чином телебачення стане прибутковим бізнесом і зможе інвестувати у власний продукт вже значно більше коштів, ніж може сьогодні. Саме вона має захищати право власності, в тому числі права інтелектуальної власності в мережі.

Both comments and pings are currently closed.

Comments are closed.